Набридло бути одним цілим!
Забудь усі мої слова!
Я стану лиш папером білим,
І долю теж знайду сама!

І серце я здавлю рукою,
Щоб не боліло від туги.
Не дам, не будеш гратись мною,
Зітри коханя слід і йди!

Я втомлена, усе набридло...
Дай відпочити, жити дай!
Гарячих сліз моїх не видно
Тобі, забудь, їх не чекай.

Ти не побачиш в очах горе.
Тобі цього не покажу.
Здаюсь спокійна, наче море,
Хоча поглянь, вдивися в душу.

Невже не бачиш там ті нитки
Сухого болю, що навік
Закарбувався в усі жилки
І дише, й коле в кожен бік?

Нестерпна мука це кохання.
Воно - хвороба, хоч лікуй.
Та невідомо чи зізнання
її полегшать, та спробуй.

Можливо ти і є мій лікар,
Можливо варто все забути.
Я хочу, і... хай віє вітер,
Нам буде легше це відчути.

Пробач, пробач за всі страждання,
За вечори, що згаяв вдома.
Та знаєш, ці часи пізнання
Дали відчути терпкість втоми...