Куди тікає час? Куди його несе?
Вперед у вир життя, ламаючи усе?
Чому не зупинить його ані на мить?
Чому завжди потрібно когось про щось молить? Невже не можна стати на місті, зупинитись,
Обдумати помилки, з незгодами змиритись?
Чи варто лиш вперед, не бачачи людей,
Нестись завжди, як вітер... Погляньте на дітей! Вони - чисті сторінки, як янголи малі,
Не бачили ще горя, печалі на Землі.
Для них - усе рожеве, не треба окуляр,
Життя все кольорове. І хто ж його маляр? Ніколи не нудьгують, на місці не сидять,
Весь час із чимось граються і граючись їдять...
Вони - життям заповнені, потоками його
Енергія аж хлине, вона - поверх всього. Беріть усі в них приклад, дарма, що ще малі,
Навчать багато чого у нашому житті.
І стане так чудово, так різнокольрово,
Приколько, супер-пупер, кумедно, кульно, кльово.
| 
