А ось враження Аннушки від останньго дзвінка:
Останній дзвоник-це водночас радісне і сумне свято. Навіть для мене воно принесло якесь невідривне почуття туги. Сьогодні я зрозуміла, що не зможу стримати сліз наступного року, бо ж тут мій другий дім. Сьогодні, коли приймала корону від тепер вже бувшої Королеви Наук, то у серці щось дивно защеміло. Не вірю, просто не вірю, що я вже одиннадцятикласниця (не знаю чи правильно написала)... Так нестримно швидко промайнули шкільні роки і я вже доросла, а в душі то ж та сама маленька дівчинка, яка билася букетом на своєму першому дзвонику!
Цей останній дзвоник теж важлива подія у моєму житті, бо ж я стала Королевою Наук.Це зовсім не вихваляння, просто ти в більшій мірі розумієш усю цінність шкільної громади, коли стоїш перед рідними обличчями.Я люблю свою рідну червону будівлю, люблю своїх милих вчителів, а особливо : Ларису Олександрівну, Галину Іванівну і свою першу вчительку Галину Павлівну. Їх є багато і всі вони наші другі мами.